84

Без имени-1

Не доживши трохи менше тижня до свого 77-річчя, пішов з життя ветеран праці Марганецького гірничо-збагачувального комбінату та ветеран України –

МИХАЛЬЧЕНКО Олександр Павлович.

Олександр Павлович народився 12 вересня 1945 року у родині фронтовика Павла Прокоповича та лікарки Єфросинії Петрівни, восьмою дитиною. Його дитинство було, як і у всіх хлопчаків того часу, – повоєнним, але веселим і супроводжувалося особливим потягом до знань, про що у свій час подбала його мати.

У 1962 році Олександр Павлович переїхав із сім'єю до Марганця, оскільки його сестра була одружена з тодішнім директором комбінату Олексієм Сергійовичем Сидоровим. Через два роки Олександр вступив до Дніпропетровського державного університету на заочне відділення механіко-математичного факультету. У той час "мехмат" готував фахівців у військовому напрямку, тобто ракетники, ядерники або для виробництва зброї. Така перспектива Олександру Павловичу категорично не подобалася, а тому мати порадила йому здобути освіту у Криворізькому гірничорудному інституті. Так і сталося. Олександра Павловича зарахували одразу на четвертий курс, бо до цього було вже пройдено три. Студент за півроку склав усі іспити з 14 предметів, що не вистачали, з усіма курсовими проєктами.

Вже у 1964 році Олександр Павлович пов’язав своє трудове життя з Марганецьким гірничо-збагачувальним комбінатом та став помічником машиніста екскаватора у Басанському кар’єрі, а вже через шість років його підвищили до гірничого майстра. У 1972-му він став провідним інженером по гірничим роботам у проєктно-конструкторському відділі комбінату, а у 1978-му – начальником ділянки видобутку, безтранспортного розкриву та осушення Басанського кар'єру. Далі трудова діяльність Олександра Павловича проходила на посадах заступника головного інженера Грушівського кар’єру, заступника начальника шахти №3/5 з охорони праці та гірничого майстра ділянки ремонтно-відновлювальних робіт цієї ж шахти, звідки він і пішов на заслужений відпочинок.

Але на цьому трудове серце Олександра Павловича не заспокоїлося – 1 листопада 2001 року він влаштувався до штабу Марганецького ВГРЗ інженером з охорони праці, а потім шість років він працював викладачем спеціальних дисциплін у технічній школі при залізниці.

На пенсії Олександр Павлович багато часу приділяв соціальному життю та вирішенню виробничих питань діяльності Марганецького гірничо-збагачувального комбінату, адже він перебував у лавах ради ветеранів підприємства. Всі пам’ятають Олександра Петровича, як доброзичливу, веселу та надійну людину, як гарного та самовідданого працівника, активіста. Проте, минулого тижня його серце не витримало...

Приносимо щирі співчуття рідним та близьким покійного.

Світла пам’ять.

Адміністрація, профспілковий комітет та рада ветеранів АТ "Марганецький ГЗК".