Своє професійне свято залізничники України відзначають на початку останнього осіннього місяця, а саме 4 листопада. Ініціатором цієї дати в українських календарях виступила Львівська залізниця. 4-го листопада, в далекому 1861-му році, коли сучасний український Львів знаходився під протекцією Австро-Угорської імперії, на залізничний міський вокзал прибув перший пасажирський потяг, що носив назву "Ярослав". За сучасними мірками це був справжній поїзд міжнародного сполучення, що відкрив новітню історію української залізниці. Він курсував між Віднем і Львовом, перетинаючи міста Краків та Перемишль.

За деякими дослідницькими даними, професійне свято – День залізничника, враховуючи значення залізничного сполучення для розвитку державної економіки і промисловості, було відоме ще з дореволюційних часів. У царській росії цей День був встановлений з 1896 року, згідно з наказом №68 міністра шляхів сполучення князя Михайла Хилкова, і відзначався 28 червня за старим стилем або 9 липня за новим.

Радянська влада також приділяла особливу увагу вшануванню цього професійного дня, і постановою ЦВК СРСР, датованою 28 липня 1936 року, це свято було встановлене на 30 липня. У 1940 році, за рішенням Ради Народних Комісарів СРСР, Всесоюзний день залізничника був перенесений на першу неділю серпня, а з початку 80-х років був перейменований на "День залізничника".

Після утворення нових незалежних держав, які з’явилися на пострадянському просторі, і в зв’язку з необхідністю розвитку власної законодавчої бази, це професійне свято в Україні було закріплено Указом президента України №257/93-рп від 15 липня 1993 року, але, як і колись, відзначалося в першу серпневу неділю. Так тривало включно до 2002 року. Потім, у відповідь на клопотання нового генерального директора шляхів сполучення Георгія Кірпи, який вступив на цю посаду у 2000 році, цей день був перенесений на 4 листопада. Відповідний Указ президента України №1140/2002 «Про внесення змін до Указу президента України від 15 липня 1993 року №257/93-рп» був підписаний 11 грудня 2002 року.

Працівники українських залізних доріг щодня вкладають свою працю і діляться своєю любов’ю у справі, яка служить на благо всієї української держави. Особливо зараз, під час повномасштабної війни росії проти України, коли держава-агресор нещадно намагається знищити залізні артерії нашої Держави. Проте, розвиток і вдосконалення залізничного сполучення не раз справедливо служило доказом невід’ємного економічного зростання, і тому наші залізничники, працюючи в найкритичніших умовах сьогодення, доказують всій Європі, що Україна – незламна Держава. Залізниці донині залишаються ефективним транспортним сполученням, і все це завдяки копіткій праці наших залізничників.

Особливу увагу хочеться приділити тим залізничникам, які працюють у структурі важливих підприємств України. В нашому випадку – у Марганецькому гірничо-збагачувальному комбінаті. Ці люди, знаходячись під цілодобовою небезпекою ворожих артобстрілів, продовжують на гідному рівні виконувати свою роботу. Професія залізничника на нашому підприємстві об'єднує десятки робітників, котрі своєю працею забезпечують цілодобове перевезення стратегічно важливих для нас продуктів – сирої руди і концентрату. При чому професійна відповідальність всіх працівників без винятку – будь то монтер колії, машиніст, диспетчер – забезпечує безперебійну роботу. Завдяки накопиченому досвіду, славним трудовим традиціям, підтримці керівництва вони щозміни досягають поставлених цілей і підтримують високий рівень професіоналізму.

Щирі слова вдячності хочеться сказати ветеранам, багато з яких досі знаходяться в строю і передають свої знання молоді.

Шановні працівники та ветерани залізничної галузі!