Анатолій Гаврилюк
13 липня 2023 року на 89-му році пішла з життя легенда Марганецького гірничо-збагачувального комбінату, кавалер ордену "Шахтарська слава" – Анатолій Григорович ГАВРИЛЮК...
Анатолій Григорович з самого початку заснування ради ветеранів Марганецького гірничо-збагачувального комбінату був його активним учасником. Він відвідував кожне засідання ради, брав участь у розгляді всіх питань, які стоять на порядку денному, а все через те, що все своє життя він присвятив головному підприємству Марганця – Марганецькому ГЗК.
Анатолій Григорович – гірник, який користувався повагою та пошаною серед марганчан. Народився він у 1935 році, у селищі Червоногригорівка. Дитинство проходило там, і там же шестирічний хлопчисько зустрів страшний час – Другу Світову війну… Багато він бачив, але про ті жорстокі дні ветеран ніколи не розповідав.
В юності Анатолію Григоровичу приходилося не солодко і треба було якось викручуватися та допомагати батькам. Тому він влаштувався на 27 шахту Максимівської копальні. Неповнолітнього 16-річного хлопця "за блатом" прийняли зчіпником, ким він і працював до призову до армії.
У 1954 році юнак був призваний служити в ракетні війська (м. Київ), які були зосереджені на обороні міста від ворога у третій смузі. Там минуло три роки армійської служби. Демобілізувавшись, Анатолій Григорович повернувся назад до рідного селища і в 1958 році влаштувався до Грушівського рудоуправління – пішов копати шахту №5. Спочатку він працював ланковим, а потім став бригадиром. «П'ята» шахта була викопана, починаючи від головного ствола і закінчуючи безліччю гірничих виробок.
Після «п'ятої» шахти Анатолій Григорович перейшов до розробки наступної – шахти №4, яку потім з'єднали з шахтою №7. Саме тут під час роботи за високі показники у будівництві шахт Анатолія Григоровича Гаврилюка було нагороджено Знаком "Шахтарська слава". І на цій же шахті він здобув дві медалі "За трудову доблесть".
Також в той час вводилася в експлуатацію нова, габаритна та перспективна шахта №9/10. Очолював її Іван Федорович Жданов. Тоді начальник шахти №9/10 приїхав на "чотири-сім" у пошуку кадрів для свого підземного цеху. Пропозиція надійшла і до Анатолія Григоровича, і на неї він відразу відгукнувся. Але через стан здоров'я Анатолію Григоровичу довелося змінити спеціальність і стати бригадиром кріпильників. Але й тут гірницький запал не покинув Анатолія Григоровича – він знову був нагороджений двома Знаками "Шахтарська слава", тим самим ставши повним кавалером цієї почесної та престижної шахтарської нагороди.
Під час роботи у Марганецькому гірничо-збагачувальному комбінаті Анатолій Григорович також брав участь у відрядженнях з освоювання нової техніки, зокрема комбайнів, в Учкудуці. Впродовж трьох місяців він вивчав комбайни на уранових шахтах. Йому навіть пропонували залишитися там працювати, але жертвувати своїм здоров'ям гірник не захотів і повернувся до Марганця.
За трудові гірницькі роки відбулося багато ситуацій та історій, в яких брало участь багато відомих нам, нинішньому поколінню, гірників. Пощастило Анатолію Григоровичу працювати з Іваном Миколайовичем Молодцем та Анатолієм Івановичем Супруном. З особливою теплотою ветеран розповідав про трудові будні з Віктором Івановичем Бобухом, з яким він прийшов на шахту №5.
Не тільки виробництвом єдиним жив Анатолій Григорович, його як відповідального та сумлінного працівника хвилювали питання профспілкового характеру, а тому свого часу він був профспілковим активістом та головою цехового комітету.
1985 року Анатолій Григорович пішов на заслужений відпочинок і повністю присвятив себе родині – двом дочкам, чотирьом онукам та правнуку...
***