Наприкінці цього тижня відзначається найголовніше свято для Марганецького гірничо-збагачувального комбінату та його трудівників – День працівників металургійної та гірничодобувної промисловості України, який цього року припадає на 16 липня.

Гірник – це дуже важка та мужня професія, яку обирають лише справжні титани. Сьогодні ми познайомимо вас з одними з найкращих працівників АТ "Марганецький ГЗК", які щодня своєю працею прославляють горде звання передовика виробництва та чия праця сприяє розвитку майбутнього міста та містоутворюючого підприємства Марганця. І ці працівники з шахти №3/5.

Але спочатку трохи передісторії.

Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат – одне з найбільших підприємств з видобутку та переробки сирої марганцевої руди. Наразі виробничі потужності комбінату нараховують у собі три шахти, Грушівський кар'єр, Грушівську збагачувальну фабрику та десятки допоміжних цехів. Але з початком повномасштабного воєнного вторгнення росіїї на територію України виробничі потужності дещо знизилися, адже станом на 1 липня 2023 року на захисті нашої Держави стоять 528 працівників Марганецького ГЗК і 14 працівників, на жаль, загинули. Проте Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат продовжує працювати в надскладних умовах війни, підтримуючи звання містоутворюючого підприємства.

Робота шахт, які щомісяця виконують і перевиконують свої планові показники та досягають високих виробничих результатів, цілком залежить від досвідчених та перспективних начальників. Це Геннадій Анатолійович Аксьонов (шахта №3/5), Сергій Сергійович Гужва (шахта №9/10) та Богдан Георгійович Єльцов (шахта №14/15). Ці керівники, як ніхто інший, знають особливості своїх гірничих виробок, персонал своїх шахт та нюанси гірничої роботи.

1 квітня 2023 року стало визначним днем для Марганецького гірничо-збагачувального комбінату, адже шахта №3/5 відзначила свій Ювілей! Цьому цеху виповнилося 45 років.

Шахта №3/5 є одним з найскладніших цехів Марганецького гірничо-збагачувального комбінату. Тут спостерігаються постійна заводненність гірничих виробок, складні гірничо-геологічні умови, нестача кадрів, а також велику роль у роботі відіграють постійні зміни як у плані роботи цеху, так і в організації робочого процесу. Але незважаючи на все це, трудовий колектив щомісяця впевнено та старанно виконує встановлені планові завдання і з перспективою дивиться у майбутнє.

Ця шахта була заснована 1 квітня 1978 року, шляхом об’єднання рудних полів шахт №№ 3 та 5, реорганізації всього підземного видобувного цеху виробничої сфери та інфраструктури. Було пройдено наклінний ствол на території шахти №5, збудовані надшахтовий комплекс з галерейними конвеєрами, пункт навантаження сирої марганцевої руди в думпкари та новий побутовий комбінат зі столовою на шахті №3.

При освоєнні шахтних полів шахти №3/5 була вперше застосована нова система їх розробки – відпрацювання стволу щитовими механізованими комплексами ОКП-70, що дозволило значно збільшити видобуток руди та механізувати весь робочий процес.

До речі, шахта №3/5 – єдина в Марганецькому гірничо-збагачувальному комбінаті, яка працює "на вагони", тобто сира марганцева руда, яка видобувається з надр цим колективом, транспортується на поверхню у вагонах, які потім перевантажується у думпкари.

А тепер розповімо про деяких "винуватців" гірничого свята – представників трудового колективу шахти №3/5, і почнемо з начальника шахти №3/5 Геннадія Анатолійовича Аксьонова.

Він спадковий гірник, який вже більше 10 років очолює цю шахту. До виходу на пенсію батько Геннадія Анатолійовича, Анатолій Олександрович, був заступником голови правління Марганецького ГЗК. Після школи, за порадою батька, Геннадій вступив до Марганецького гірничого технікуму, який закінчив з відзнакою, потім до Дніпропетровського гірничого інституту.

Після отримання диплому Геннадій Анатолійович влаштувався гірничим майстром на шахту №2, згодом працював у бригаді Олександра Роя на шахті №9/10, де отримав від бригадира головний життєвий урок, який треба дотримувати на будь-якій посаді: "Потрібно поважати працю людей, котрі працюють у вибоях. Їхня праця тяжка, яка вимагає жорсткої дисципліни. Дисципліни, без якої ніколи не досягти успіху".

На шахті №3/5 Геннадій Анатолійович працює із 2011 року. Спочатку він був заступником начальника дільниці, потім головним інженером, а з кінця 2013 року – начальником шахти №3/5.

Кожне життя шахти починається з розробки її надр та саме життя підземного видобувного цеху підтримується завдяки видобувним та прохідницьким бригадам. На шахті №3/5 вже два роки не ведуться прохідницькі роботи, оскільки прохідники були переведені в інші шахти для виконання своїх планових зобов’язань. Зараз в цьому підземному видобувному цеху всього одна очисна бригада, якою керує досвідчений гірник очисного забою 6-го розряду Олександр Іванович КОРНЄЄВ.

Олександр Іванович працював в цьому колективі і раніше, коли бригаду очолював Володимир Володимирович Перог, але останні роки саме він, Олександр Іванович, знаходиться у лавах передовиків виробництва.

Трудова діяльність Олександра Івановича Корнєєва в Марганецькому гірничо-збагачувальному комбінату розпочалась 20 років тому. У 2003 році він влаштувався на тоді ще новостворену шахту №14/15 підземним гірником 2-го розряду. Через два роки за Олександром було закріплено 5-ий розряд, а ще через рік – шостий. В 2011 році він перевівся на шахту №9/10, пропрацював там два роки і звільнився. Проте в 2016-му він все ж таки повернувся до Марганецького ГЗК і почав працювати на шахті №3/5.

Олександр Іванович розповів, що зараз в нього три кваліфікованих, досвідчених ланкових. Це Микола Валерійович Юхно, Денис Юрійович Давидов та Олександр Сергійович Бойко – саме вони допомагають молодому бригадирові гідно та вчасно виконувати встановлені планові завдання, адже кількість колективу значно зменшилася. Взагалі "стандарт" бригади повинен виглядати так: 26 гірників та 3 підземних слюсарів, але зараз реалії життя дуже жорсткі, тому і чисельність бригади наразі невелика.

– Наша бригада об’єднана з двох бригад: В.В. Перога та Д.Ю. Давидова, – говорить Олександр Іванович. – Спочатку ми всі "притиралися" один до одного, намагалися злагоджено працювати і т.д. А зараз – ми мов одна родина. В нас все злагоджено та робота виконується. Єдине, що наразі лякає, так це загальна ситуація в Державі, що ти йдеш на роботу, спускаєшся в шахту, працюєш зміну і весь цей час не знаєш, що робиться на поверхні, як родина – ось це страшно, а так – ми працюємо!

Жоден спуск та підйом в шахті не обходиться без дій машиніста підйомної установки – будь то вантаж, який доставляється в шахту, або гірник, який йде видобувати цінну марганцеву руду. В нас, в Марганецькому гірничо-збагачувальному комбінаті, так повелося, що на цій професії знаходяться найчарівніші – жінки.

Біля "підйому" нас зустріла ніжна та тендітна жінка, яка посміхалася, – це поверхнева машиністка підіймальної (установки) машини Оксана Петрівна АРЕНДАЧ.

Оксана Петрівна приєдналася до лав гірників Марганецького гірничо-збагачувального комбінату ще у далекому 1994 році, коли влаштувалася учнем поверхневого стволового на шахті №1-"біс". Вже через декілька місяців вона закріпилася за професією поверхневого стволового та пропрацювала на шахті №1-"біс" 6 років. В 1999 році Оксана Петрівна перевелась на шахту №3/5 поверхневою машиністкою підіймальної (установки) машини, ким і працює сьогодні.

Хоча за фахом вона бухгалтерка (професію отримала в СПТУ №84, м. Солонянськ), гірничу справу освоїла завдяки викладачам бюро з навчання персоналу.

– За стільки років я навіть і не думала змінити свою професію, – розповідає Оксана Петрівна Арендач. – Моя робота мені дуже подобається, адже попри її складність, вона здається легкою, бо її ти знаєш і добросовісно виконуєш.

Добре, що в такий складний час Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат продовжує працювати, а гірникам та всьому трудовому колективу підприємства я хочу побажати міцного здоров’я та мирного неба. Також чекаємо з Перемогою наших хлопців, які були вимушені залишити гірничу справу та стати на захист нашої Держави!

Очолює шахту начальник, а управління виробничою діяльністю підземного видобувного цеху здійснюють інженерно-технічні працівники, такі як головні інженер та механік, гірничі майстри, начальники видобувних та прохідницьких ділянок та ін.

Зараз ми розповімо про людину, яка приблизно місяць-півтора тому стала до виконання обов’язків головного інженера шахти №3/5. Це Олег Сергійович МАШКО.

Олег Сергійович відверто розповів, що його призначили на цю посаду як раз в той момент, коли шахта опинилася в надскладних гірничо-геологічних умовах – був "пливун" і вибій майже затопило. Але гірники не злякались та зуміли вдало вийти з ситуації та й зберегти гірниче обладнання.

В трудовій книжці Олега Сергійовича є один запис з відділу кадрів Марганецького ГЗК – шахта №3/5. Воно й не дивно, адже він з династії гірників. Батько Олега Сергійовича та рідний дядько працювали також гірниками на тій же "три-п’ять".

На шахті №3/5 трудовий шлях Олега Сергійовича розпочався 15 років тому, коли він влаштувався кріпильником по стволам. Згодом він перейшов на підготовчу дільницю та РВР майстром, потім майстром видобувної дільниці, начальником видобувної дільниці, заступником з виробництва і зараз виконуючим обов’язки головного інженера шахти.

За освітою Олег Сергійович інженер-механік. Він здобув її у Придніпровській державній академії будівництва та архітектури, отримавши повну вищу освіту за спеціальністю "Автомобілі та автомобільне господарство" у 2006 році.

Побажання гірникам та всім українцям від Олега Сергійовича було простим та коротким: "Терпіння!".

Ще одним яскравим представником з ІТП шахти №3/5 стала людина, яка працює на "три-п’ять" з 2016 року. Це головний механік Павло Павлович ЧУПРИНА.

Павло Павлович прийшов на шахту №3/5 молодим спеціалістом та влаштувався на дільницю високовольтної служби електрослюсарем черговим та з ремонту устаткування 3-го розряду. Пройшов деякий час, керівництво шахти помітило молодого та перспективного спеціаліста, і стало пропонувати різноманітні посади. З того часу Павло Павлович став гірничим майстром дільниці конвеєрного транспорту, деякий час він працював заступником начальника дільниці конвеєрного транспорту, а вже згодом Павла Павловича почали ставити на заміну в механічну групу шахти. Спочатку він був підземним механіком, потім виконуючим обов’язки головного механіка, а з 2021 року його затвердили на нинішню посаду.

Герой нашого нарису цілеспрямовано отримував гірничі знання, адже ще з молодості знав, що він, як і його дід, батько та старший брат буде гірником і буде працювати саме в Марганецькому гірничо-збагачувальному комбінаті.

В період з 2005 по 2009 роки Павло вчився у Марганецькому коледжі Національного гірничого університету за спеціальністю "Експлуатація та ремонт гірничого електромеханічного устаткування та автоматизованих систем". У 2012 році він отримав диплом спеціаліста, закінчивши навчання в Національному гірничому університеті, і став гірничим інженером-електромеханіком.

– Людей зараз залишилось небагато, згідно зі штатним розкладом, але ми – тримаємо гірничий настрій та виконуємо свою роботу, – говорить Павло Павлович. – Вітаю своїх колег та весь трудовий колектив Марганецького гірничо-збагачувального комбінату з Днем працівників металургійної та гірничодобувної промисловості України! Миру всім нам, добра та міцного здоров’я.

Шановні трудові колективи Марганецького гірничо-збагачувального комбінату!

Якби зараз був мирний час, то святкування Дня працівників металургійної та гірничодобувної промисловості України пройшло б пишно і гучно, як і належить справжнім гірникам. Проте зараз війна, але ваша праця цілковито наближає все ближче і ближче Перемогу України і наше мирне майбутнє.

Бажаємо вам успіхів, безаварійної ро­боти та яскравого сонця над головою. Щастя, добра і здоров’я вам і вашим родинам! Нехай доля дарує вам добру вдачу, добробут та щирих друзів. Хай тепло і затишок родинних осель надійно захищають вас від життєвих негараздів і випробувань. Миру і Перемоги!