"Якщо характеризувати цього чоловіка як особистість, то це Людина з великої літери" – саме так говорять ті, хто знає Ярослава Володимировича Манздія – людину-історика, яка змогла зібрати в одне ціле історію Марганецького гірничо-збагачувального комбінату. Людину, яка не дивлячись на свій солідний вік бігає містом, немов 16-ти річний хлопчисько та займається вирішенням життєво важливих питань ради ветеранів Марганецького ГЗК, являючись заступником голови ради ветеранів.
В селі з поетичною назвою "Золота слобода" на підвладній тоді Польщі Галичині, Тернопільської області, в родині українського селянина Володимира Мандзія та його дружини Розалії, в морозний день 27 січня 1934 року народився хлопчик. Назвали його Ярославом на честь дядька, рідного молодшого брата батька, а того у свій час, назвали на честь Київського князя Ярослава Мудрого. Тому не дивно, що Бог наділив Ярослава Володимировича таким золотим характером та великою мудрістю.
Сім’я Володимира Мандзія була бідною, і тому Ярослав з малих років пізнав всі "принади" панської Польщі. Проте батьки Ярослава навіть у часи скрути намагалися дати своєму дитя знання.
Семирічку Ярослав закінчив у 1950 році. Після школи Ярослав працював обліковцем у поліводницькій бригаді. У 1952 році Ярослав Володимирович приїхав у Марганець та вступив у школу фабрично-заводської освіти рудоуправління ім. Ворошилова. Через рік, після завершення навчання, Ярослава Мандзія направили забійником-відкотником шахти №11 РУ ім. Ворошилова.
Через травмування Ярославу заборонили працювати у вибої, проте молодий гірник не хотів уходити звідти. І після закінчення курсів електровозистів він продовжив працювати на шахті, але вже підземним машиністом електровозу.
У 1957 році Ярослава Володимировича перевели на шахту №1 Грушівського рудника.
Про цілеспрямованість та працездатність молодого чоловіка говорить те, що він працював на шахті, виконував комсомольську роботу та навчався у вечірній школі робітничої молоді. Після закінчення десятого класу, у 1960 році, Ярослав Мандзій серед кращих робітників рудника був направлений на навчання до Криворізького гірничорудного інституту.
Переддипломну практику п’ятикурсник Ярослав проходив на золотоносних присках на Півночі, а його дипломний проєкт виконаний настільки професійно, що в інституті він ще багато років служив прикладом для наступних поколінь.
Після закінчення інституту Ярослава Володимировича було направлено підземним гірничим майстром на шахту №3 і під час роботи він ще освоїв посадкові та ремонтні роботи, а також встиг попрацювати майстром на відповідних дільницях.
У 1970 році Ярослав Володимирович працює на шахті №5 заступником головного інженера, а також виконує обов’язки секретаря партійної організації шахти.
Через три роки активного громадського діяча Ярослава Мандзія було обрано членом профкому комбінату, де він пропрацював 17 років поспіль, з яких 8 років – заступником голови профкому, а 9 – головою профкому. Після цього ще 20 років він за власним бажанням перейшов працювати інструктором у відділ технічного навчання Марганецького ГЗК.
Згодом, два роки Ярослав Володимирович займався зібранням матеріалів та експонатів, а також оформленням стендів для музею Марганецького ГЗК. За його проєктом було встановлено стенд Героїв праці та кавалерів солдатської та шахтарської слави біля головної будівлі Марганецького гірничо-збагачувального комбінату. також до 80-річчя Марганця Ярослав Мандзій написав та підготував до видання книгу про розвиток марганцево-рудного родовища "130 лет упорства, подвигов, свершений..." та продовжує вести активну громадську діяльність, хоча він вже багато років знаходиться на пенсії.