Минуло вже багато років з того квітневого дня 1986-го, коли мирний атом став некерованою стихією. Чорнобильська катастрофа назавжди розділила життя українців на «до» та «після», ставши незагоєною раною на тілі нашої землі.

Сьогодні ми схиляємо голови перед подвигом ліквідаторів — тих, хто ціною власного здоров’я та життя зупинив невидиму смерть, врятувавши не лише Україну, а й увесь світ.

Проте сьогодні пам'ять про Чорнобиль — це не лише сумні спогади, це тривожне застереження. Історія, на жаль, має властивість повторюватися у ще більш потворних формах.

Поки світ згадує трагедію ЧАЕС, найбільша атомна станція Європи — Запорізька АЕС — вже четвертий рік перебуває в заручниках у російських окупантів. Те, що раніше здавалося немислимим, стало гіркою реальністю.
Окупаційні війська рф перетворили станцію на військову базу, використовуючи її як «ядерний щит». Прикриваючись енергоблоками ворог щодня веде підступні обстріли мирного населення. Марганець, Нікополь та весь Нікопольський район щодня здригаються від ворожої артилерії та атак дронів, що запускаються з окупованого берега та території навколо станції.

Трагедія Чорнобиля була наслідком помилки та системної недбалості. Ситуація на ЗАЕС — це свідомий злочин проти людяності та ядерної безпеки всього континенту.

Ми пам’ятаємо уроки минулого і віримо в силу наших захисників сьогодні. Світ не має права заплющувати очі на те, як атомну енергію використовують як зброю для вбивства мирних мешканців Нікопольщини.

Світла пам'ять героям Чорнобиля. Стійкості та мужності мешканцям незламного краю.