Рада ветеранів Марганецького гірничо-збагачувального комбінату – це своєрідна сильна та дружна родина, яка займається вирішенням проблем, важливих не лише для ветеранів комбінату, а й для жителів Марганця. Проблеми завжди актуальні і вимагають практичного виконання. Тому кожен член ради ветеранів без завдань не залишається. Зважаючи на свій професійний досвід ветерани часто допомагають керівництву містоутворюючого підприємства слушною порадою, вирішують життєво важливі проблеми Марганця, а також не обходиться і без душевної участі у долях таких самих ветеранів-гірників. Дуже радісно стає на душі, коли переступаєш поріг Ради і бачиш, як вони працюють, спілкуються, жартують… Хоч на скронях уже сріблиться волосся, та в душі вони сповнені оптимізму, запалу і радіють, коли до них приходять у гості. Що тут сказати – справжня сім'я! І як у будь-якій родині, тут є свої свята. І найголовнішими з них є дні народження учасників Ради.

23 січня своє 88-річчя відзначає відомий гірник, повний кавалер ордену "Шахтарська слава" – Анатолій Григорович ГАВРИЛЮК.

Анатолій Григорович – славетний гірник, який користується повагою та пошаною серед марганчан. Народився він у 1935 році, у селищі Червоногригорівка. Дитинство проходило там, і там же шестирічний хлопчик зустрів страшний час – Другу Світову війну, та хто б міг подумати, що страшний воєнний час повториться вже у 21-му столітті... Багато він бачив, але згадувати про ті жорстокі дні ветерану важко. Потрясінням став для хлопчика 1947 рік, коли в Марганці був голод. Добре, що в плавнях його сім’я мала город, з якого врожай вони перевозили через Річище до селища. Цей клаптик землі і врятував сім'ю у голодний час, а вона була великою: батько, мати, троє синів та дочка.

Згодом молодому хлопцеві знову треба було якось викручуватися і допомагати батькам. Тому Анатолій прийняв рішення влаштуватися на 27-му шахту рудника ім. Максимова. Неповнолітнього 16-річного хлопця «за блатом» прийняли зчіпником, ким він і працював до призову у армію.

У 1954 році юнак був призваний до ракетних військ (м. Київ), які були зосереджені на обороні міста від ворога у третій смузі. Там минуло три роки армійської служби. Демобілізувавшись, Анатолій Григорович повернувся назад до рідного селища, і у 1958 році влаштувався до Грушівського рудоуправління – пішов копати шахту №5. Спочатку він працював ланковим, а потім і до посади бригадира було недалеко. "П'ята" шахта була викопана, починаючи від головного ствола і закінчуючи безліччю гірських виробок. Як розповідав у своєму інтерв'ю Анатолій Григорович, ця робота давалася гірникам важко – їм часто заважали погані гірничо-геологічні умови. Але з усіма труднощами шахтарі справлялися на ура.

Після "п'ятої" шахти Анатолій Григорович перейшов до розробки наступної – шахти №4. З нею історія була практично така сама, як і з шахтою №5. Викопали "четверту" та з'єднали її з шахтою №7. Саме під час роботи тут, за високі показники у будівництві шахт, Анатолія Григоровича Гаврилюка було нагороджено Знаком "Шахтарська слава". І на цій же шахті він був нагороджений двома медалями «За трудову доблесть».

Тим часом в експлуатацію вводилася нова, габаритна та перспективна шахта №9/10. Очолював її Іван Федорович Жданов. Тоді начальник шахти №9/10 приїхав на "чотири-сім" у пошуку кадрів для свого підземного цеху. Пропозиція надійшла і до Анатолія Григоровича, і на неї він відразу погодився. Але за станом здоров'я нашому герою довелося змінити спеціальність – стати бригадиром кріпильників. Але й тут гірницький запал не покинув Анатолія Григоровича – він знову був нагороджений двома Знаками "Шахтарська слава", тим самим ставши повним кавалером цієї почесної та престижної шахтарської нагороди.

Під час роботи у Марганецькому гірничо-збагачувальному комбінаті Анатолій Григорович брав участь у відрядженні з освоювання нової техніки, зокрема комбайнів, в місті Учкудук. Упродовж трьох місяців він вивчав комбайни на уранових шахтах. Йому навіть пропонували залишитися там працювати, але жертвувати своїм здоров'ям гірник не захотів і повернувся до Марганця.

За трудові гірницькі роки відбулося багато ситуацій та історій, у яких брало участь багато відомих нам, нинішньому поколінню, гірників. Пощастило Анатолію Григоровичу працювати з Іваном Миколайовичем Молодцем та Анатолієм Івановичем Супруном. З особливою теплотою ветеран розповідав про трудові будні, проведені з Віктором Івановичем Бобухом, з яким він одночасно працював на шахті №5.

Не тільки виробництвом єдиним жив Анатолій Григорович, його як відповідального та сумлінного працівника хвилювали питання профспілкового характеру, а тому свого часу він був профспілковим активістом та головою цехового комітету.

У 1985 році Анатолій Григорович пішов на заслужений відпочинок і повністю присвятив себе родині. З першою дружиною він виховав двох прекрасних дочок – Ірину та Валентину, які подарували їм чотирьох онуків та правнука.